Олена Петришин: «Зооволонтерство – це не просто діяльність, це спосіб життя» —

Дрогобич Новини Суспільство  Олена Петришин: «Зооволонтерство – це не просто діяльність, це спосіб життя»

Врятувати, забрати з вулиці, накормити, приласкати, обігріти, при потребі вилікувати і знайти домівку, де піклуватимуться і любитимуть. Саме за таким алгоритмом працює у Дрогобичі Зоозахисна громадська організація «Щасливі хвости», яку у 2018 році заснували  Олена Петришин та Наталія Гентош. Коли надходить сигнал «SOS», жінки залишають особисті справи і спішать на допомогу чотирилапим, або скеровують того, хто може врятувати тваринку. І в більшості звернень їм це вдається.

 Волонтерською діяльністю Олена та Наталя займаються ще з 2016 -го, а любов до тварин у обидвох змалечку. До волонтерства у «Щасливих хвостах» залучені також родичі та друзі жінок, а сама організація функціонує виключно на пожертви небайдужих людей.

Зокрема завжди готові прийти на допомогу знедоленим пухнастикам  мама Олени Петришин – Любомира Шемеляк, хресна – пані Лідія, мама Наталії Гентош – Галина Гентош і сестра Божена Гентош, а також Ірина Ігороівна, Діана Зазулянська, Галина Синенко. У Бориславі – це Оксана Лісніченко, яка у себе вдома утримує 23 тварини і ніколи не залишить на вулиці помирати кошеня або собача. А ще є люди, які допомагають ситуативно, допомагають транспортом при потребі фізичною силою. Ну, і звичайно, усі ті, хто регулярно підтримує фінансово.

За період діяльності волонтери “Щасливих хвостів” зуміли знайти господарів для понад 700 (!) чотирилапих безхатченків. Зокрема, у січні-лютому цього року уже прилаштовано 38 тварин.

Та не лише порятунком та прилаштуванням обмежується діяльність зоозахисників – тут намагаються за можливості допомогти і тим домашнім пухнастикам, що опинилися в небезпеці, загубилися, потрапили у ДТП. Працюють не лише в Дрогобицькій громаді, бо коли йдеться про порятунок життя, то любов і милосердя не знає адміністративних меж.  

Про особливості зооволонтерської діяльності, проблеми та виклики Олена ПЕТРИШИН розповіла у інтерв’ю для «МедіаДрогобиччина».

Жінка зазначила, що зоозахисну організацію у 2018 році зареєстрували офіційно передусім тому, що розраховували на фінансову підтримку з місцевого бюджету, сподівалися отримати приміщення для перетримки. Адже догляд, стерилізація, лікування тварин є послугами недешевими. Особливо, якщо  є необхідність у послугах львівських ветеринарних клінік. Окрім лікування, бездомні підопічні щодня хочуть їсти.  

Однак, подавши запит у Дрогобицьку міську раду, ГО «Щасливі хвости» у перший рік  роботи отримали відмову. Їм сказали  спочатку рік попрацювати і показати результати. Але і через рік Олена Петришин та Наталія Гентош так і не отримали підтримки своєї діяльності від місцевої влади. Та це не зупинило функціонування «Щасливих хвостів».

«Жити і розуміти, що десь на вулиці помирає тварина, яку можна врятувати – я б не змогла, – розповідає пані Олена. – Тож на перших порах ми вкладали власні кошти, розвивали сторінки у соцмережах, висвітлювали проблеми і потреби пухнастиків, звітували,  і люди почали фінансово підтримувати нашу діяльність».

10 собак в квартирі…

Найбільшою проблемою була відсутність перетримки як для собак, так і для котів. На допомогу приходили родичі та близькі знайомі.

«У моєї мами зараз 3 собаки і 3 коти. Один з собак – Бімчик, який був дуже травмований, уже залишився на постійно. А інші на перетримці, і така кількість тварин у загальному в неї завжди. У 2-кімнатній квартирі. А у хресної п.Ліди, так взагалі 10 собак в квартирі. Усіх їх спочатку вона взяла на перетримку, а потім прикипіла серцем і залишила їх на постійне проживання. Та ще й одинадцятого на перетримці має. Основною нашою проблемою було те, що не так просто було знайти приміщення навіть за гроші, де б можна було утримувати великих диких собак у межах міста», – каже пані Олена.

Але цю проблему з часом вдалося вирішити – два роки тому зоозахисники з  ГО «Щасливі хвости» таки знайшли для платну перетримку для великих собак у Дрогобичі.

Колись вони прийшли до п.Лідії на пертримку і залишилися Котодім та його мешканці

Починаючи від грудня 2023 року, свою перетримку мають нарешті і котики – її волонтерки називають «котодім». 

Пані Олена охоче показує котяче житло – орендовану 3-кімнатну квартиру, в якій нас зустрічають 9 чотирилапих мешканців. Найдавніше, від грудня минулого року, тут проживає рудий Том –  у нього дуже послаблений імунітет і була проблема з оком. Його довго лікували і зараз він чекає на люблячих господарів. В іншій кімнаті мешкає його друг Маркіз – єдиний з ким Том тут ладнає. (Через день після наших відвідин котодому, Маркіз знайшов свою сім’ю і ми за нього щиро раді. А Том чекає далі…).

Том з Маркізом у котодомі за день до розлуки

Ще в одній кімнаті поселилися дві кішки після стерилізації – обидві підібрані з вулиці – після повного загоєння рани, вони знову туди повернуться. Якщо знайдуться охочі їх прихистити, то волонтери їх відловлять і з радістю віддадуть у добрі руки. Є ще 3  мешканці у тертій кімнаті «котодому». Зокрема там живе котусь Космо, який  був уже майже диким, але людське тепло робить дива і зараз він уже охоче біжить до пані Олени лащитися. А ще є кішечки Соня та Хурма, господар якої служить в ЗСУ і вона залишилася на прилаштування.

Щойно мешканці котодому знаходять собі господарів, як на їхнє місце приходять нові.

«Можливість мати таку перетримку дуже полегшила нам роботу – тепер у будь-яку пору дня ми можемо привезти сюди тварину після стерилізації чи таку, що потребує  медичної допомоги. Оренда квартири нам обходиться в 4 тис. грн,  а платна перетримка за 8-9 котів, які тут постійно мешкають, вийшла б у рази дорожче, адже ціна за добу перетримки одного кота становить в середньому 80 грн.», – розповідає Олена Петришин.

Мешканці котодому живуть в теплі і чистоті, мають різні смаколики -кожного дня по черзі сюди приходить хтось із  зооволонтерів, які годують мурчиків та прибирають за ними.

Доля тварин, як і в людей – залежить від везіння

Пані Олена каже, що рано чи пізно більшість бездомних тварин, яких вони рятують, знаходять свого господаря.

«Найдовше у нас був великий дворовий  собака Амур, у якого захворіла господиня. До цього часу він мав щасливе і сите життя, але так склалися обставини і він опинився у нас  – прожив  на перетримці цілих два роки. Ми вже й не думали, що його хтось візьме. Тож коли по нього прийшли –це було як диво» – розповідає волонтерка.

Жінка підкреслює, що долі у тварин, як і у людей – треба мати свого роду фарт, везіння. Показовою є нещодавня  історія бориславської старенької собачки Лулу, яка, хоч  і породиста, тинялася вулицями без догляду і мала вкрай жалюгідний занедбаний вигляд: залисини, ковтуни, блохи, волосоїди, рани на шкірі… І ось, нарешті небайдужі мешканці Борислава звернули увагу на бідолаху і вона потрапила в «Щасливі хвости».

Уже через тиждень проліковане, проглистоване, пострижене і викупане собача розцвіло, а невдовзі Лулу завдяки співпраці ГО “Щасливі хвости” з польськими волонтерами поїде до своїх нових господарів у Німеччину. Там на неї чекає любляча сімя, яка бере до себе доживати стареньких тварин.

Лулу: “ДО” і “ПІСЛЯ” потрапляння у дбайливі руки зооволонтерів

За цією собачою драмою із хеппі-ендом стоїть турбота, потрачений час та фінансові ресурси. А ще пані Олена змушена була відбиватися від претензій жінки, яка назвала себе власницею собаки, хоч ніяк не могла це довести.  

Вибір господаря – не всі підходять на цю роль  

Із пошуком нових господарів для тварин теж не все так просто. Волонтери спочатку у переписці з потенційними власниками прощупують, так сказати, ґрунт:  в які умови беруть тварину, яке ставлення до вакцинації та стерилізації, чи допускають можливість самовигулу.

Далі, якщо людина відповідальна, відбувається телефонна розмова. У випадку позитивного рішення, волонтери практикують самі відвозити собаку до господарів, щоб вже на місці оцінити ситуацію. Якщо тварину планують утримувати в домі, то обовязвово має бути вигул на повідку. Якщо на вулиці- то надійна огорожа. І жодного самовигулу!

Олена Петришин та Наталія Гентош везуть свого підопічного до нової домівки

Бували випадки, що з собакою поверталися назад. Бо, якщо, приміром, у господарів діри в паркані, то вже у найближчі години  у собаки є всі шанси стати безхатьком. Ба більше, якщо такий собака утікає десь в селі і на його шляху трапляться курка чи качка, яку він загризе, то на тому його пригоди можуть закінчитися назавжди.

Стерилізація як панацея для запобігання збільшення кількості  бездомних тварин

Ще один з ключових критеріїв- стерилізація. Зооволонтери  особливо на цьому наголошують і прилаштовують тварин лише з умовою їх подальшої стерилізації, коли цуценя чи кошеня досягне відповідного віку.

«Тільки стерилізація у гуманний спосіб може зупинити неконтрольоване збільшення безпритульних тварин. На жаль, і досі є люди, які мають інші переконання і кажуть, що природа собаки – народжувати. А потім цуценята хлопчики виживають, а дівчат топлять, бо, мовляв,  у них мізерні шанси на прилаштування.  Я цього категорично не сприймаю і навіть припинила співпрацю з однією жінкою з подібною позицією, яка себе ще й  називає зооволонтеркою», – каже пані Олена.

Боротися за кожне життя, навіть якщо шанси мінімальні

У ГО «Щасливі хвости» реагують на всі звернення  і намагаються врятувати кожну тваринку, навіть якщо є найменший шанс. Так до кінця, всупереч прогнозам ветлікарів, рятували бориславського цуцика Рекса, якого на ринку покусали великі дворові  собаки. Тоді за нещасне цуценя тримали кулаки сотні підписників фейсбук-спільноти «Щасливі хвости». В якийсь момент Рекс почав подавати надію на одужання, його виписали з львівської ветклініки. В наступні  дні йому ставало то краще, то раптово гірше. А потім почалися конвульсії. На жаль, через тиждень Рексик помер у тяжких муках. Тоді пані Олена написала у  групі:  «Ми всі  помирали разом з ним»…

Найважчі моменти у зооволонтерській діяльності

«Найважче, що може бути  у нашій діяльності – це коли помирають наші підопічні. Історія Рексика сколихнула багатьох небайдужих людей, але вони не бачили й десятої частини того, що довелося бачити нам…  

Рексик та хворі на чумку кошенятка. На жаль, малюки пішли на веселку… Фото з ветклінік Львова.

А яким же важким був період, коли ми тільки започаткували наш котодім і до нас привезли 5 кошенят, яких знайшли на одній з автозаправок Івано-Франківської області. Кошенята виявилися заражені котячою чумкою (панлейкопенія), яка для малюків у  90% закінчується смертю. Із цього виводку вижило лише одне кошеня, а також похворіли майже всі мешканці котодому, частина з них померла. Найбільшим ударом було те, що серед померлих були кошенята, яких ми перед цим врятували і вигодовували з пляшечок… Ми потратили дуже багато фізичних сил на лікування тварин, але й психологічно було не легше», – ділиться Олена Петришин.

Вакцинація і ще раз вакцинація

Щоб таких випадків було якомога менше, у «Щасливих хвостах» своїх підопічних першочергово вакцинують та обробляють від гельмінтів. Олена Петришин наголошує на важливості вакцинації, як способу запобігти багатьом смертельним недугам, особливо це стосується сказу, який зараз поширюється в нашому регіоні. А також вакцинація допомагає вберегти тварин від інших смертельних захворювань.

Лікують не лише медикаменти, а й любов та опіка

Лікувати тварин зооволнтери «Щасливих хвостів»  вже за стільки часу навчилися самі, якщо це стосується поширених захворювань. Звичайно, спочатку консультуються у ветлікарів, з якими співпрацюють – це Андрій Ласка, Ірина Колінко, Ярина Огородник, Роман Бараняк та п.Галина з Трускавця (веткабінет «Lakivet») – всі вони завжди готові прийти на допомогу чотирилапим пацієнтам.

Однак приписані процедури – як то уколи, крапельниці – волонтери роблять самі. Так  виходить значно дешевше. І, що важливо, – підкреслює пан Олена, – волонтери можуть приділяти більше уваги хворій тваринці, проявляти до неї свою любов, чого не зроблять у жодній  ветклініці. А любов – вона теж зцілює.

Так нещодавно  у «Щасиливих хвостах» виходжували 3 молодих собак, хворих на чумку. Їх забрали з Війтівської Гори у Дрогобичі (на фото), фактично з вулиці, бо вони не мали належних умов проживання. Тварини були дуже хворі, але щоденні крапельниці, опіка та тепло люблячих сердець допомогли їм вирватися із лап смерті. А, одужавши, собаки знайшли своїх людей.

У важких випадках – на Львів

Якщо ж випадки тяжкі – складні переломи, політравми внаслідок ДТП –  тоді доводиться везти тварину до Львова. А це дуже великі витрати – лише один день у клініці без лікування та обстеження в середньому обходиться 500 грн. Тож лікування однієї тварини в обласному центрі може потягнути на тисячі. Але, як вже йдеться вище, у «Щасливих хвостах» боряться за життя кожного підопічного допоки є найменший шанс на порятунок.

Любов до тварин не знає адміністративних кордонів

Олена Петришин каже, що не відмовляються допомагати ніколи  і немає значення яке це місто, громада, район і навіть область. Якось собаку хаскі із цуценятами-метисами забирали аж з Івано-Франківська. Потім їх усіх прилаштували. Бувало, що рятували й тварин зі Львова.

Якщо немає змоги допомогти фізично, то волонтерки завжди готові надати інформаційну підтримку. Якось звернулися у “Щасливі хвости” з повідомленням про травмовану собаку в Києві. Здавалося б – де Київ, а де Дрогобич. Але саме публікація у групі “Щасливі хвости” посприяла, що тварині надали допомогу.

Особливості відлову

Олена Петришин та Наталя Гентош вправно і безстрашно відловлюють собак, незалежно від їх розміру.  Часто вони транслюють цей процес на сторінці ГО «Щасливі хвости». Виявляється, що ловити цуциків, навіть великих,  набагато легше, аніж мати справу зі здичавілими кішками.

«У собаки є лише паща з зубами і взявши його ззаду двома руками за шию, він втрачає здатність нанести шкоду людині. Та й собаку легко приспати спеціальними засобами . А  у кота, окрім зубів, є ще 4 лапи з гострими пазурами, і він здатен вивертатися немов змія. Поцілити в кішку та присапати її – задача нереальна. Тому єдиний варіант –  котоловки. Саме їх застосовуємо для відлову вуличних кішок, щоб надалі їх стерилізувати», – розповідає пані Олена.

На що найбільше потрібно коштів

«Стерилізація у нас є однією з найбільш затратних статей,  попри те, що місцеві ветлікарі надають нам знижки, – каже пані Олена, – Навіть при ціні 500-600 грн, якщо ми стерилізуємо по кілька кішок зараз, це виходить на місяць чимала сума. А люди схильні більше жертвувати кошти на лікування та порятунок тварин, а саме на стерилізацію поступлень мало».

Дві підопічні “Щасливих хвостів” після стерилізації

Окрім лікування, стерилізації, вакцинації, прилаштування, волонтери «Щасливих хвостів» регулярно підгодовують тих бездомних котів та собак, для яких вулиця вже немає альтернативи. Зокрема багато таких підопічних мешкає у мікрорайоні вул.Самбірської та поблизу магазину «Пляц».

Рятувати доводиться і від… господарів

Є тварини, що  доволі добре почувають себе на вулиці, при умові регулярного харчування. Можливо навіть краще, ніж життя в умовах, які створюють люди, маючи своє особливе уявлення про комфорт домашніх улюбленців. Від таких господарів  з метрових ланцюгів, розбитих будок та болота час від часу доводиться тварин рятувати. Або, приміром, з 1-кімнатної квартири, де мешкає близько 20 котів з жінкою на її мізерну пенсію. У таких випадках волонтери, як мінімум, допомагають з підгодівлею. Час від часу українські благодійні фонди допомагають з кормами і це сильно виручає волонтерів.

Про цього збідованого собаку з вулиці Самбірської зооволонтерів повідомили небайдужі дрогобичани і уже скоро він матиме нову будку, довший ланцюг і хороше харчування Кототерапія як дієвий засіб від ПТСР для військових

Останні 2 роки ГО «Щасливі хвости» часто комунікують з військовими. Небайдужі воїни телефонують аби прилаштувати знайдених цуценят, а, буває, навпаки – хочуть собі пухнастого улюбленця. Олена Петришин розповіла, що один з воїнів, який воював у гарячих точках фронту, був поранений та страждає від ПТСР, тепер лікує свої і фізичні, і душевні рани за допомогою… котика, якого взяв у волонтерів. Пухнастик зробив справжнє диво і розтопив серце суворого воїна: чоловік, який раніше був зовсім байдужим до кішок, тепер не уявляє себе без чотирилапого друга.

Післямова

Всі бездомні тварини є наслідком людської байдужості, безвідповідальності, жорстокості. З однією сторони українці в час повномасштабного вторгнення продемонстрували всьому світу, як рятували домашніх тварин з-під обстрілів і везли їх з собою тисячі кілометрів. А, з іншої сторони, ми щодня бачимо у соцмережах інформацію про викинутих кошенят, цуценят, збитих автомобілями та залишених помирати без надання допомоги. А то й взагалі трапляються факти жорстокого поводження, коли собак припинають у лісі до дерева або посеред засніженого поля і залишають там помирати.

У сучасному світі рівень розвитку та гуманності  суспільства визначають зокрема і за ставленням до тварин. У  високо розвинутих  країнах  проблеми бездомних тварин у такому вигляді, як у нас уже давно не існує. Тож, якщо ми хочемо приєднатися до когорти цих країн в майбутньому, то маємо, як мінімум, перестати викидати тварин на вулицю – на усіх зоозахисних організацій та волонтерів не вистачить.

Натомість – прихистити, нагодувати, подарувати любов і тепло тим, хто цього чекає…

Підтримати зоозахисників можна за реквізитами, які є у соцмережах “Щасливих хвостів”:

Інстаграм – dopomoha_tvarynam_drogobych

Фейсбук – Зоозахисна ГО “Щасливі хвости” м. Дрогобич

А також тут ви можете знайти собі вірного чотирилапого друга, який даруватиме радість і тепло.

Авторка: Віра ЧОПИК, фото ГО “Щасливі хвости” та Олени Петришин

Новини Дрогобича