З портретів на відвідувачів дивляться українські Герої. Це обличчя чоловіків, які ще нещодавно жили серед нас — ходили вулицями Дрогобича, Борислава, Трускавця, Стебника та селами нашого краю. Вони будували плани, раділи життю. Це чиїсь батьки, сини, брати, сусіди, колеги та друзі.Сьогодні їхні образи стали частиною міжнародної мандрівної виставки «Обличчя Героїв Франкового краю», презентація якої відбулася у Бориславському історико-краєзнавчому музеї.
Автором проєкту є польський художник, випускник Академії мистецтв у Кракові Пйотр Луціан. Його роботи експонувалися в Україні, Польщі, Італії, Литві та США. В Україні митець добре знаний у мистецьких колах, зокрема завдяки проєкту «Дрогобицький триптих», який із 2018 року діє у Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» й об’єднує понад 150 портретів родини Каменяра. Варто зазначити, що до Борислава виставка про Героїв переїхала саме з Музею в Нагуєвичах, де вона була презентована в межах відзначення 110-их роковин з дня смерті Івана Франка.
Презентація
На відкриття виставки прийшли рідні загиблих воїнів, представники державної та місцевої влади, небайдужа громадськість.
Захід розпочав директор музею Андрій Спас. Присутні вшанували пам’ять полеглих захисників хвилиною мовчання.
Відкриваючи експозицію, Андрій Спас звернувся до присутніх зі словами:
«Вони вже в кращих світах, але їхня справа живе серед нас, в нашій Україні. Якби не їхні вчинки, то вона вже би була під п’ятою нашого недоброго сусіда. Але, як кажуть поляки, “człowiek myśli, a Pan Bóg kryśli” (людина мислить, а Бог креслить). Не могло воно так бути, бо Іван Франко писав: “Невже задарма стільки серць згоріло до тебе найсвятішою любов’ю, тобі офіруючи душу й тіло? Задарма край весь наш политий кров’ю твоїх борців…” Нездарма це все було».
Директор музею також звернув увагу на унікальні експонати та уламки зброї, які доповнюють виставку:
«Під цими портретами розміщені уламки ракет і збиті ворожі дрони з передової — із Запоріжжя, Харківщини, Донеччини під Покровськом. Є тут і збита ракета Х-101, і тубуси від 155-мм снарядів, привезені з Курщини. А все почалося з Майдану, з людини, яка пройшла Майдан і написала на щиті, відбитому у “Беркуту”: “Рабів до раю не пускають”. Це наш бориславець Артур Гулик — він першим загинув від нашої громади на Луганщині в червні 2014 року. Його портрет тут також є. Все це має прямий стосунок до сьогоднішніх подій і до наших Героїв».
Історична тяглість та унікальність місії художника
Перед присутніми виступив директор історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак, за сприяння якого було реалізовано цей виставковий проєкт. Він наголосив на історичній тяглості боротьби за українську свободу.
Богдан Лазорак відзначив виняткову делікатність та складність роботи польського художника:
«Не кожен художник наважиться малювати портрети загиблих героїв. Адже робота може не сподобатися дружині чи комусь із батьків. З кожною роботою Петру треба було вивчити шлях воїна, його біографію, проникнутися його життям. На сьогодні це унікальна виставка, де ми разом із поляками в особі відомого художника вшановуємо пам’ять наших захисників».
Директор заповідника окремо подякував представникам Бориславської міської ради, які фінансово та організаційно підтримали проведення виставки – це, зокрема, депутати фракції Європейської Солідарності. Також до організації події долучився голова фракції ЄС у Дрогобицькій міській раді Володимир Бернадович.
Подія загальнонаціонального масштабу та формула примирення
Присутній на заходу народний депутат України від Європейської Солідарності Михайло Синютка у своєму виступі підкреслив, що виставка виходить далеко за межі локального заходу:
«Це подія, яку має побачити кожен українець, і кожен поляк. Чому? Тому що тут є обличчя тих, хто зберіг нам життя. Якби не вони, тут був би московський чобіт — і не тільки в Бориславі чи Львові, а й у Перемишлі, Ряшеві та Кракові».
Політик також торкнувся важливих маркерів національної ідентичності та взаємин між сусідніми народами в контексті тих подій, що зараз спостерігаються у напружених стосунках між Польщею та Україною:
«По-перше, підручник історії України має писатися тільки в Києві, а не в будь-якій іншій державі. По-друге, кожна нація має право на своїх героїв, а обов’язок іншої нації — поважати цю пам’ять. І третє — це те, що однією фразою сказав святий Папа Іван Павло ІІ: “Прощаймо і просимо прощення”. Це найбільший сенс того, що має відбуватися між українцями та поляками. Наша справа — простити тих, хто заподіяв шкоду нам, і просити прощення за помилки минулого, йдучи разом уперед».
Зі сторони місцевої влади виступили заступник міського голови з гуманітарних питань Мирон Цайтлер та начальниця управління культури, молоді, фізичної культури та спорту Тетяна Кекіс.
Мирон Цайтлер зазначив, що ця виставка — зустріч, де творчість допомагає боротися з горем і смутком, назвавши роботу Пйотра Луціана важливим «культурним фронтом». Тетяна Кекіс від імені громади висловила вдячність автору та вручила йому пам’ятний подарунок — двомовну книгу «Забута нафтова колиска Європи».
Сповідь автора: «Між колумбарієм та іконою»
Сам автор проєкту, Пйотр Луціан, виступив із надзвичайно емоційною промовою, розповівши, чому ця тема стала для нього особистою. Він згадав про важкі втрати у власній родині та про досвід перебування у польському хоспісі для важкохворих дітей, де після початку повномасштабного вторгнення знайшли притулок і українські родини. Співпереживання спільному горю зблизило його з українцями.
Художник згадав маленького українського хлопчика Тимофія, який пішов із життя через важку хворобу, не залишивши родині надії:
«Тоді я сказав батькові хлопчика, Володі: “Від дня, коли це сталося, я вже не є тільки поляком — я став і українцем”. Це спричинив маленький Тимофій…».
Він також говорив про те, яким непосильним горем для батьків є втрата їхніх дітей.
«Люди повинні знати, чому вони живуть, і тим більше — за що віддають життя… Те, що українці зараз приносять таку жертву — це великий чин», – зазначив Пйотр.
Описуючи мистецьку суть виставки, Пйотр Луціан наголосив на її глибокому духовному значенні:
«З погляду форми, цей проєкт — щось середнє між колумбарієм та іконою. Ми зараз беремо участь не просто у виставці: ми наче перебуваємо в храмі й віддаємо шану полеглим. Для мене це величезна відповідальність і важка праця — малювати портрети загиблих. Перед початком роботи я багато читав про кожного воїна, дізнавався про його характер, яку музику він любив…»
Художник також висловив глибоку віру в перемогу України та руйнацію загарбницької імперії:
«Я хочу висловити глибоку шану великому українському народу. Ви зробили неймовірну річ — повалили імперію. Росія — це колос на глиняних ногах, і вона обов’язково впаде. Криму повернеться до України, Донбас повернеться до України. Українці вже навчилися воювати і захищати своє».
Особливу атмосферу заходу підсилив проникливий музичний виступ Марти Крагель, яка виконала композицію, присвячену пам’яті полеглих захисників.
Мандрівна виставка «Обличчя Героїв Франкового краю» у Бориславі стала не просто культурною подією, а місцем живої пам’яті, де крізь мистецтво промовляє повага до тих, хто подарував нам майбутнє.
Віра ЧОПИК, фот авторки
Розгорнутий фоторепортаж з місця події дивіться на нашій сторінці у Фейсбук: https://www.facebook.com/drogmedia
