Кілька років триває у Стебнику епопея із будівництвом «храму» УПЦ.
Ні, не Київського патріархату, не автокефальної. А саме УПЦ. Яка, як не крути, а конфесійно таки належить до Московського патріархату.
Будівля на вулиці Нечуя Левицького, 2а, яка мала б стати храмом, зводиться на приватній території. Зводяться важко – з судами, рішеннями про заборону будівництва і тд.
З останніх – рішення Стебницької міської ради від 18 жовтня «Про скасування будівельного паспорта.»
У рішенні йдеться: «Розглянувши лист Департаменту Державної Архітектурно – Будівельної Інспекції у Львівській області № 1013-6/5068-16 від 25.08.2016 р., враховуючи виявлені порушення чинного законодавства України при видачі будівельного паспорта № 00-13, виданого відділом містобудування та архітектури Стебницької міської ради від 29.08.2013р., а саме: Кодексу України «Про надра»(діє з 31.08.1994 р.), Постанови КМ України № 33 від 17.01.1995 р., Рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №129 від 17.08.2006 р. про заборону на житлове та промислове будівництво в гірничому відводі та зоні впливу від гірничих робіт СДГХП «Полімінерал», протокол засідання постійної депутатської комісії з земельних питань, архітектури та будівництва від 17 жовтня 2016 року №_, керуючись п.15 ч.1 ст.26, п.3.ч.2.ст.52 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні » міська рада вирішила:
1.Скасувати будівельний паспорт № 00-13 від 29.08.2013р, виданий Релігійній громаді православної церкви відділом містобудування та архітектури Стебницької міської ради на забудову земельної ділянки в гірничому відводі та зоні впливу від гірничих робіт СДГХП «Полімінерал»за адресою вул.Нечуя-Левицького, 2а в м.Стебник.
2. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію ради з земельних питань, архітектури та будівництва (А. Мазур).»
Поряд будови є будиночок, у якому друге десятиліття збирається на молитву нечисельна релігійна громада. Люди моляться, і мають на це повне право.
Але. Будувати храм в недозволеному місці (зона гірничого відводу), отримуючи дозволи на будівництво “житлового будинку”, а не культової споруди – і т.д. – тут щось « не те»…
А минулого місяця з’явилась інформація, що у Стебник має прибути владика УПЦ (МП) для освячення цієї будови. Активісти зреагували миттєво: оскільки будівля зводиться всупереч рішенням Стебницької міської ради та в зоні гірничого відводу – цей приїзд і посвячення є провокацією.
Отож, 16 жовтня під стінами будівлі активісти провели мирну просвітницьку акцію. Ніхто нікого не бив, нічого не палив, коктейлі молотова не летіли. Лише розмовляли.
Поміж тим, священик цієї громади Михаїл Коник і мирну просвітницьку акцію, і дописи користувачів в соцмережі розцінив як розпалювання ворожнечі. І тому 19 жовтня скерував ряд скарг на активістку Ольгу Мицак, активістку Оксану Радищак, автора цих рядків, Спілку Воїнів АТО м.Борислава та ін.. у правоохоронні органи – поліцію, прокуратуру, хто зна – може ще кудись..
В рамках вивчення скарги дільничним м.Стебник було опитано активістів та автора цих рядків. . Як розповів під час «допиту» дільничний м.Стебник, такі скарги пішли не лише в Дрогобич, а у й область
Зважаючи, що 16 жовтня у Стебнику на акції я присутня не була (на жаль) і лише зробила у соцмережі кілька репостів від активістів (з метою інформування громади про те, що коїться у м.Стебник), допит стосувався саме цього. Вдумайтесь! У 21 столітті, в напівтемному приміщенні колишнього відділку поліції дає пояснення журналіст за дописи у соцмережі! На мить здалося, що потрапила або у середньовіччя, або у тоталітаризм. «Що ви писали у Фейсбуці?» – це запитання інспектора, який усього-на-всього робить свою роботу (бо ж скарга – є, а отже треба працювати) викликало іронічний сміх. Склалось враження, що Московський патріархат – це священна корова, про яку, як про померлого – або добре, або ніяк. Недобре не можна, думок висловлювати не можна. Мовчати!
Священик Михаїл Коник, як випливає зі скарги, вважає що дії Ольги Мицак, Оксани Радищак, Марії Кульчицької, Сергія Розори та Спілки воїнів АТО м.Борислав підпадають під санкцію статті 161 Кримінального кодексу України.
Що це за стаття? Цитую:
«Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії
1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, –
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, –
караються виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до п’яти років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.»
А тепер згадаймо на мить, що в країні третій рік війна. Що і Стебнику зокрема, і на Дрогобиччині загалом – десятки загиблих воїнів, вдів, сиріт… Що з фронту повернулись хлопці з ПТСР. Що військові на власні очі бачили, як попи московського патріархату допомагали бойовикам. Що в пресі – десятки статей про сприяння московського патріархату вбивцям, найманцям та терористам так-званих ЛНР-ДНР.
Це болюча рана, адже через усі ці факти московський патріархат людьми розцінюється як посібники терористів. Ні, не прості віряни, які приходять на
молитви, а саме МП і його керівна верхівка.
Поміж тим, замість почути людський біль, перестороги і страхи та спробувати дійти з громадою порозуміння , священик вперто робить своє – будує, судиться, на активістів пише скарги.
Як розцінювати такі його дії? Чи сприяють вони порозумінню? Чи ж, навпаки, це свідома ескалація – з метою породити ненависть, ворожнечу, кровопролиття…?
Ще раз: не забуваймо про воїнів з ПТСР. Хто дасть гарантію, що після побаченого на сході, така поведінка священика УПЦ не спровокує більш радикальних дій? 16 жовтня на провокації воїни не «клюнули». Але не факт, що рано чи пізно комусь терпець не урветься.
На щастя, наразі цього ще не сталося. І скаржитися священик може лише на дописи у Фейсбуці та мирні акції. Але, аби не довести до біди – цією справою та поведінкою священика мала б зацікавитись Служба безпеки України. Бо що, якщо раптом такі дії мають чітку мету, яка продиктована десь у застінках Кремля?
Прикро, що у цю брудну гру втягнуто вірян. Люди мають право на своє віросповідання. Але ніхто не має права правдами-неправдами провокувати громаду до конфлікту. Тим паче, не має права на це священик…
Далі буде
Марія Кульчицька
