Олексій Малицький – молодий підприємець та співзасновник кількох українських брендів. Закоханий у рідний Дрогобич, він активно перетворює мрії у реальність та охоче навчає цьому інших.
Нещодавно, разом з Мирославом Мариновичем, Олексій виступив із лекцією на фестивалі “Інше місто”, після якої спілкувався з нашим кореспондентом – про книги, подорожі, оптимізм та, звісно, про зміни у Дрогобичі.
– Олексію! Коли починаєш шукати інформацію про тебе в Інтернеті, стає помітно, що практично кожне видання говорить про твою причетність до списку “Forbes-Україна” «30 до 30». Те, що ти потрапив до переліку 30 успішних молодих українців, називають твоїм найбільшим досягненням. А як вважаєш ти сам?
– А я так не думаю. Взагалі до цього списку потрапив цілком випадково: мені зателефонували й сказали, що планується лише рубрика на сайті “Forbes-Україна”. Тільки опісля я дізнався, що інформація потрапить до часопису. Це сталося буквально перед виходом публікації. Звісно, я був не проти, але досі не знаю, за якими принципами відбирали туди людей.
– Тобто мрії потрапити до списку “Forbes” в тебе не було?
– Може й була, але вона ще не є до кінця реалізованою. «30 до 30» – це не той перелік, куди я хотів би потрапити, й жодних додаткових бонусів в житті це мені не принесло.
– Ти взагалі дуже часто говориш про мрії. Розкажи і нам, як правильно мріяти?
– Це довга історія, але в мене є дуже гарна презентація на цю тему. Можете переглянути відео, воно є в Інтернеті під назвою «Як правильно мріяти». Проте, в кожного має бути власний досвід пройденого шляху до мрії, – я лиш поділився своїм.
– Так, відео дуже оригінальне, передовсім через те, що ти став першим, хто виступив на TEDx, не говорячи жодного слова. Це була відеопрезентація, яка шокувала присутніх, Як виникла така ідея?
– Мені стало нудно просто виступати перед публікою. Це стало тим, що я робив постійно, й у чому не було жодного поступу. Я надто часто був спікером на різних заходах. До речі, виступ у Дрогобичі на фестивалі «Інше Місто» – мій останній на найближчі 12 місяців виступ у ролі спікера.
Так от, мій друг попросив мене виступити у Львові на TEDx, а я дуже не хотів цього робити. Він таки мене вмовив. Тоді я й подумав, що треба цей виступ перетворити на щось неординарне, щось, чого ще не було. Усі погодилися – так і народилася ідея.
– Ти дуже багато читаєш. Може, назвеш декілька книг, які, на твою думку, мав би прочитати кожен?
– Є різні книги – для різних ситуацій і сфер діяльності, але, якщо говорити про загальні теми, то порадив би одну про медитацію. Її написали Далай Лама і Лоуренс ван дей Майзенберг – «Шлях істинного лідера».
– Ти медитуєш?
– Так, медитую. Не кожного дня, але два – три рази в тиждень намагаюся це робити.
– Повернімося до книг. Що порадиш у якості читання для загального розвитку?
– «Теорія ігор» Баррі Нейблаффа та Авінаш Діксіт, а ще я би дуже радив всім прочитати книгу «Перемикайся. Стань тим, ким хочеш бути» Маршалла Голдсміта та Марка Рейтера.
– Олексію, ти постійно подорожуєш, зокрема автостопом. У чому краса такого виду подорожей?
– Краса в тому, що тобі не треба мати багато грошей на дорогу, а ще – у спілкуванні з різними людьми. Колись я їздив суто автостопом, зараз люблю користуватися сервісом “BlaBlaCar”, бо мені подобається знайомитися з новими людьми.
– Якось ти сказав, що на Львівщині їздити автостопом найважче. Чому?
– Бувало, що я стояв на дорозі чотири-п’ять годин, і жодна автівка не зупинялася. В Одесі чи Києві такого не помічав. Проте це було дуже давно. Можливо, тепер ситуація інша, але шість років тому Львівщина і Крим були в цьому плані найгіршими.
– Скільки країн ти відвідав і що дали тобі мандрівки?
– Країн, здається, було 18. А стосовно того, що дали подорожі… Я побачив, що в інших країнах люди набагато більше усміхаються. Ми навіть вирішили це виправити і 2008 року започаткували соціальний проект «Усміхнись, Україно». Тоді всі ходили дуже похмурі, зосереджені на поганих думках. Європейці чи американці теж мають невеселі думки і турботи, але сприймають їх зовсім інакше. Для них це не трагедія, а частина життя.
Ми втілювали наш проект чотири роки, було дуже цікаво. Можу точно сказати, що посмішка потрібна людям: це – один із показників щасливої і здорової особистості.
– Теми бізнесу з тобою ніяк не оминути – це цікавить багатьох. Чи можеш ти сказати, що робити молодим людям з великими ідеями, як почати втілювати їх у життя, а не відмовлятися від них ще на етапі народження?
– Зараз я знаходжуся на етапі розвитку в бізнесі, про який абсолютно нічого не знаю, – це ІТ- сфера. Тож можу сказати, що людина здатна подолати бар’єри тоді, коли у неї є мета. В цьому випадку ти постійно шукатимеш варіанти реалізації ідеї, і рано чи пізно у тебе все вийде. Або ж ти зрозумієш, що це було не твоє, і почнеш робити щось інше.
– Як створюється бренд в Україні?
– Довго. Ось зараз ми хочемо створити бренд Дрогобича і Дрогобиччини – для того, щоб до нас приїздило більше туристів. Наш край має великий потенціал, але треба, щоб люди, які тут живуть, нарешті це зрозуміли. Власне, над цим ми зараз активно працюємо.
– Ти віриш у те, що цей проект буде успішним?
– Так. У нас є багато цікавого, є на що подивитися, ми маємо унікальну історію, архітектуру. Якщо надати цьому всьому привабливого вигляду, то туристи їхатимуть до нас, адже Львів рано чи пізно їм набридне. Я дуже вірю у Дрогобич.
– Ти оптиміст?
– Тотальний оптиміст, бо кожна людина, яка щось створює в Україні, має бути позитивно налаштованою, щоб постійно рухатися вперед.
– Та негатив інколи дає про себе знати, правда ж? Як повернути себе назад «у гру»?
– Я беру фотоапарат і їду до іншого міста, блукаю вулицями рано-вранці, поки люди ще сплять.
– Як ти все встигаєш?
– Насправді я дуже багато чого не встигаю. Зараз намагаюся сконцентруватися на одному проекті і довести його до кінця.
– Ти живеш у Києві, чи помічаєш зміни в Дрогобичі, які відбулися останнім часом?
– Так, тут досить затишно і можна шукати цільову аудиторію, яку сюди варто запрошувати. Наприклад, молодих людей, що працюють віддалено і хочуть трохи відпочити від шуму. Треба показати, що Україна теж має, що запропонувати в цьому плані, і не варто летіти нікуди далеко.
– Олексію, ти постійно кажеш, що хтось має сюди приїжджати, а як щодо самих дрогобичан?
– Дрогобичани якраз і мають працювати над благоустроєм свого міста, хотіти більшого, ніж вони бачать. Якщо у Дрогобичі людина не знає, чим їй зайнятися, то вона може зайти на один гарний сайт – “Coursera”- і почати навчатися он-лайн у найкращих університетах світу. Це ж фантастично! Не знаєте мови? Її можна вивчити в режимі он-лайн – і згодом у вас з’явиться бажання працювати в якійсь класній іноземній компанії. Ви можете влаштуватися на таку роботу, все ще залишаючись в рідному місті, і думаючи над тим, що в ньому можна змінити.
У якому місті ти б не жив, треба його цінувати. Не хочеш тут жити, – можеш поїхати. Подивись на світ і зрозумій, що в тебе завжди є вибір: лишитися в будь-якій країні чи повернутися додому.
Не має значення, де ти живеш: важливо, щоб був комфорт, а його треба створювати.
Уляна Салій, Медіа Дрогобиччина №9 (23) від 08 вересня
