У її особистості гармонійно поєдналися інтелігентність, виваженість і глибока вчительська чуттєвість. Через п’ять років після того, як Ольга Василівна Лужецька завершила роботу на посаді директорки Дрогобицького ліцею №1 імені Івана Франка, вона залишається саме такою.
Піти на заслужений відпочинок у 2021 році, після 25 років роботи на посаді директорки, було її особистим рішенням. Гідний крок, на який здатні люди з твердою духовною опорою, справжньою самоповагою і почуттям виконаного обов’язку.
Погожого осіннього дня п’ємо каву на терасі дрогобицької кав’ярні. Говоримо саме про те, що найбільшою опорою на директорській посаді для Ольги Василівни був колектив.
І саме в цей момент повз терасу проходить учителька ліцею. Не приховує щирої радості, побачивши колишню директорку, і не скупиться на добрі слова на її адресу.
Це і є те, що можна лише заслужити самовідданою працею і людяністю: щоб колишні підлеглі раділи зустрічі з тобою, а не шукали можливості пройти мимо.
За час керівництва Ольги Лужецької ліцей ім. І. Франка утримував позиції одного з найкращих навчальних закладів міста.
Із розвитком інформаційних технологій чи не першими серед інших ліцеїв там облаштували три комп’ютерні класи, з’явилися мультимедійні дошки — на той час також у найбільшій кількості серед навчальних закладів.
Ліцей тривалий час розвивав класи з поглибленим вивченням математики. На думку Ольги Василівни, це була цікава практика, адже дітей, схильних до цього предмета, можна було об’єднувати в окремі класи, розвивати їхні здібності та створювати здорову конкуренцію.
— Мені як учительці математики було цікаво працювати з такими класами. Вони прагнули глибоких знань, і я могла їм їх дати. Через роки нам дякували викладачі закладів вищої освіти за студентів, підготовлених на такому рівні.
Під керівництвом Ольги Лужецької відновлено шкільний музей, який сьогодні успішно розвиває учительська спільнота.
Одним з найбільших реалізованих проєктів став ремонт фасаду.
— У той час діяв проєкт «200 шкіл України», — пригадує колишня директорка. — У нас була готова документація на реконструкцію. Виявилося, що її потрібно оформити під капітальний ремонт. Я й досі безмежно вдячна головному архітектору проєктів Петру Сметані, який за одну ніч переробив ці документи відповідно до потрібних норм. Це був складний процес. Роботи почалися у вересні, тривало навчання, вибивали старі рами вікон, стояли купи скла. Але ми все пройшли, і ліцей набув сучасного вигляду.
До заслуг Ольги Василівни належить і започаткування тісної співпраці з австралійською діаспорою, до якої входили вихідці з Дрогобича та колишні випускники гімназії, де сьогодні функціонує ліцей.
Елеонора Барчинська почесна директорка української школи ім. Св. Андрія в Сіднеї, директорка цієї школи Одарка Брецко разом з чисельними делегаціями побували у Дрогобичі. Це був дуже цікавий культурний та освітній діалог.
Багато видимих здобутків можна перелічити. А є й ті, що проявилися у згуртуванні професійного колективу та вмінні вести його до високих результатів. Це Ользі Василівні також вдавалося на притаманному їй високому рівні.
— Який був ваш рецепт як лідерки, яка сформувала високопрофесійний колектив?
— Як тільки мене призначили на посаду у 1996 році, зібрала колектив і сказала: «Я прийняла цю відповідальність, бо повністю покладаюся на вас». А далі усе якось склалося само собою. Коли люди бачать, що ти працюєш, вони тягнуться до тебе, щоб допомогти і підтримати.
Я завжди уникала директив, робила так, щоб ініціатива виходила від колективу. Тому всі усвідомлювали її цінність і гуртувалися навколо неї.
А ще в мене завжди в пріоритеті були учні. Я найбільше вболівала за дітей. Могла поставити в рамки вчителя, якщо він переходив межу.
Коли ситуація з кимось із учителів була незрозумілою, я проводила розмови, а як математик робила це мовою цифр. Наприклад, показувала, що статистика низької успішності не прикрашає ні учнів, ні вчителів. Мотивувала колег виправляти такі ситуації. Я завжди була за комунікацію, за діалог, бо будь-яку проблему можна вирішити.
В очах Ольги Лужецької й досі помітна вчительська глибина, що народжується з любові до професії та дітей.
Запитую: а як же педагогічне вигорання? Чи було воно на вашому шляху?
— Звісно, було. Але як прийшло, так і пішло. Його спричиняють діти і лікують від нього також діти. Прийдеш до школи, а тут шум, галас, життя. А ще підбіжить якась дитина, пригорнеться до тебе. Яке вигорання? І тут ти знову збираєшся з розбитих шматочків у вчителя — цілісного і готового знову служити своїм учням.
Професіоналізм і людяне ставлення до дітей — це ті вимоги, які Ольга Василівна ставила перед своїм колективом. А ще — комунікабельність, необхідна для творення спільноти вчителів, дітей і батьків.
На її думку, батьки мають довіряти школі. Навіть якщо щось не так, проблему можна вирішити, якщо є бажання вислухати всі сторони.
— Ольго Василівно, мене завжди дивувало, як, перебуваючи так довго на посаді, вам вдавалося залишатися поза політикою?
— Це моє внутрішнє переконання. Не можу сказати, що не було спроб ззовні його змінити, але я дуже делікатно відмовлялася від таких пропозицій і, на щастя, мені це вдавалося зберегти свою позицію.
Я висловлювала невпевненість, що можу не впоратися, підвести. І так мені таланило до кінця залишатися людиною лише освіти. З владою були різні стосунки, але я ніколи на це не зважала.
Перед тим, як я пішла з посади, у ліцеї провели аудит, у межах якого організували анонімне анкетування учнів і батьків. Діяльність закладу під моїм керівництвом оцінили на 80–90 відсотків позитивними відгуками.
Це була для мене найвища похвала.
Пан Андрій Хамик зі Львова, який очолював цю перевірку, дивувався:
«Як у вас такий високий відсоток довіри?»
На що я відповіла, що нічого додаткового не робила, просто завжди сумлінно виконувала свою роботу.
На заслуженому відпочинку Ольга Василівна не розлучається з математикою. Допомагає її пізнавати учням, бо є ще бажання, є любов до дітей — і її треба віддавати.
З великим теплом згадує своїх випускників.
— Дуже щемливими були прощання з випускниками. Я ніколи не готувала промов, усе йшло від душі — з бажання дати найпотрібніші настанови.
Напевно, вони це відчували, бо неодноразово навідувалися до мене додому вже тоді, коли я не працювала.
Це дуже цінно, бо щиро і невимушено.
Напередодні професійного свята запитую Ольгу Лужецьку, що б вона побажала учителям Дрогобича.
— Учителі недооцінені в усіх відношеннях. Працювати непросто: і безпека, яка тепер лягає на їхні плечі, і робота з батьками, і велика кількість дітей, які навчаються за інклюзивною формою.
Я бажаю педагогам витримки, здоров’я і натхнення. Нехай усім керує любов до дітей! Праця вчителя не завжди оцінена належно, але вона потрібна.
Не розчаровуйтеся! У житті так буває, що оцінка нашої праці приходить іншим способом, в інший час.
Кожна посада має свій термін. Вона закінчується, а ставлення людей залишається. Те, що зроблено з любов’ю до дітей і людей, живе в пам’яті, повазі, доброму слові й теплому вітанні під час випадкової зустрічі в місті.
Леся ЯСЮРА, фото авторки та з архіву Ольги Лужецької
