Дрогобицький муніципальний камерний хор «Легенда» — одна з найяскравіших мистецьких візитівок міста. Але за його звучанням стоять люди, які творять історію колективу.
Знайомтеся: Світлана Урбан-Понайда — одна з найдосвідченіших учасниць хору, яка присвятила «Легенді» понад десять років професійного життя.
А ще у Світлани є Фібі — чотирилапа улюблениця всіх «легендарних», яка теж має стосунок до життя хору.
Світлано, понад десять років ви з «Легендою». Це вже ціла історія. Якою вона є для вас?
— Прекрасною. Я прийшла в колектив, коли його очолила Наталя Самокішин. Це історія професійного становлення й пошуків, поїздок за кордон — до Іспанії, Австрії, Греції, де ми презентували українське мистецтво. Це безліч цікавих подій та людей.
Хоча в «Легенди» є одна маленька проблема — плинність кадрів. Але, з іншого боку, це знову нові люди, новий досвід у роботі та спільному звучанні.
Що дала вам співпраця з Наталею Самокішин у професійному становленні? Чого довелося навчитися за ці роки?
— У «Легенди» є своя подача звуку, яку використовує Наталя Миколаївна. Той, хто приходить у колектив, має цього навчитися.
Для мене це ще й нові твори, які потрібно вивчати, а отже, добре читати з листа, удосконалювати свої навички. Співак усе життя чогось навчається!
Наталя Миколаївна — спеціаліст своєї справи. Багато чого я беру від неї для себе й використовую у своїй роботі.
Ви також маєте навички диригування. Що складніше: бути одним із голосів хору чи відповідати за те, щоб усі голоси звучали гармонійно й цілісно?
— На диригентові лежить велика відповідальність. Він відповідає за цілісність, характер і подачу твору.
Але не менш важливий кожен хорист. Він має бути максимально уважним і відповідальним, щоб передати у звучанні композиції на концерті всю працю, вкладену під час репетицій.
Чи є у вас улюблений твір у виконанні «Легенди»? Той, який особливо відгукується в серці?
— Не можу сказати, що є якийсь один улюблений. Є різні програми, різне виконання. Звісно, якісь програми більше відгукуються в серці, якісь менше. Є програми, під час підготовки яких набуваєш досвіду. І цей досвід завжди цікавий.
Коли я тільки прийшла в «Легенду», одним із творів, які мені потрібно було вивчити, була «Сусідка» Яциневича. Тому, коли звучить цей твір, я асоціюю його з «Легендою».
«Легенда» часто бере участь у благодійних ініціативах. Що особисто для вас означає співати задля перемоги?
— Насправді тішуся, що в такий нелегкий для України час ми всі разом своїм талантом — і я як частинка одного цілого, яким є хор, — маємо змогу допомагати нашим ЗСУ, бути тиловим фронтом і тим самим наближати таку довгоочікувану перемогу.
Чи може хорове мистецтво сьогодні, під час війни, підтримувати людей і зміцнювати їх духовно?
— Однозначно! У час, коли ми виборюємо свою незалежність, наша культура та ідентичність виходять на перший план. Тож і наш хор професійно виконує твори, які підтримують і зміцнюють дух глядачів.
У чому, на вашу думку, секрет творчої єдності «Легенди»?
— Нас усіх поєднує любов до музики, до хорового мистецтва. Це стиль нашого життя. Ми на це вчилися, ми це любимо. Не уявляю свого життя без музики… Тому я, напевно, і тут. Мені подобається створювати музику.
За понад десять років у «Легенді» ви, мабуть, бачили багато чого. Чи є щось, що й сьогодні може вас здивувати?
— На концерті мене може здивувати хіба що наш диригент. Наталя Миколаївна — дуже творча людина, імпульсивна й непередбачувана. (Сміється.)
І насамкінець — про Фібі. Вона часто приходить із вами на репетиції. Як думаєте, за цей час вона вже стала справжньою поціновувачкою хорового мистецтва?
— Безумовно, вона є поціновувачкою хорового мистецтва. Любить музику й дуже добре її слухає. А ще дуже любить ходити на роботу в «Легенду».
Схоже, у «Легенди» є віддана шанувальниця! І нехай Фібі не виходить на сцену, зате репетиційне життя колективу знає не з чужих слів.
А ми лише починаємо знайомити вас із людьми, завдяки яким «Легенда» має свій голос, характер і неповторне звучання. Попереду — нові історії…
Леся ЯСЮРА, фото авторки
Вам також може бути цікаво: Вікторія, яка несе в собі перемогу
