Люди поділилися історіями, які змушують замислитися над тим, що може ховатися за дитячою невинністю, інформує Ukr.Media.
"Мені було шість років, і я сказав своєму трирічному братові, що людей у телевізорі насправді засмоктало туди, тому що підійшли до екрана надто близько. Батькам знадобилося кілька місяців, щоб зрозуміти, чому він так повільно ходив вітальнею і ридав, коли вони включали телевізор".
"Я і двоюрідний брат (нам тоді було по десять років) переконали мого рідного шестирічного брата в тому, що його призвали в армію. Навіть написали лист і роздрукували його на принтері мого батька. Потім змусили братика бігати по району, щоб підготуватися до служби. Нам це здавалося дуже кумедним. Батьки були не згодні".
"Якось я врізався в паркан на велосипеді і зламав ніс. Прийшов додому весь у крові. Коли тато побачив мене, він закричав: Хто це зробив? З якоїсь дивної причини я відповів: Грег (це був задира з мого класу). Батько сказав мені сісти в машину, потім відвіз до будинку цього хлопця. Коли його батько відчинив двері, мій став погрожувати: якщо ця дитина ще раз доторкнеться до мене, він їх усіх знищить, потім ми повернулися додому в мовчанні і ніколи більше про це не говорили".
"Коли батько помер від раку, мене забрали прямо з уроків, я побачив його — неживе тіло, що дивиться в стелю, худе, як скелет, — і я розсміявся. Тепер я знаю, що то був механізм захисту, тому що я не вірив в це не хотів вірити. Але мені досі погано від цього спогаду".
"Я вкручувала у світильник у себе в кімнаті дуже потужну лампочку, а потім брала своїх ляльок і плавила їхні руки та обличчя, щоб змусити їх "признатися". Ось така історія іграшок".
"Я переконав молодшого брата, що ми знайшли його біля каналізації. І підтримував цю історію кілька років. Коли він робив щось неугодне, я погрожував: Ти повернешся туди, звідки прийшов. Батьки досі жартують, як багато брат плакав. Тепер ми найкращі друзі".
"У дитячому садку я знайшла мертвого птаха і взяла його з собою. Коли мене довезли до будинку, я кинула труп на коліна водієві автобуса і побігла додому".
"У шостому класі я тягала велику пляшку з водою, і люди завжди просили мене дати зробити ковток. Мені набридло це, тому я почала приносити ще одну пляшку, але там була вода з прозорим несмачним проносним. Випити цю воду я дозволяла із задоволенням".
"Я кидав каміння в будинки людей, коли мені було сім років. Але не думав, що це щось страшне. Мені здавалося це справді смішним. Але тепер, будучи дорослим власником будинку, я покарав би такого шибеника".
Ці історії є яскравими доказами, що діти можуть бути дуже жорстокими. І батькам важливо стежити за своїми дітьми. Найчастіше діти просто виростають з агресивної фази і, будучи дорослими, з жахом згадують, що витворяли.
