Друга Польська Республіка намагалася бути імперією, а що це за імперія, яка не видобуває власної сировини та не має важкої промисловості?
Особливе місце на економічній карті Польщі займали два міста: Дрогобич та Борислав. Як виглядали міста трубопроводів та нафтових свердловин?
Борислав мав справді стратегічне значення і був опорою всієї польської економіки, і водночас він був джерелом національної гордості. Однак це не змінювало того факту, що це було не найкраще місто для життя. Ось як це описав автор одного з посібників:
Борислав, столиця польської нафти — місто з унікальним характером. Борислав – це поєднання американського розкошу і східної відсталості. Хтось слушно сказав, що Борислав – місто контрастів. Будучи одним із найбільших міст Польщі після Варшави – він не має характеру міста, будучи найбагатшим – він схожий на жебрака, будучи жебраком – він сяє пишністю. Поруч сучасних будівель, нахилені глинобитні хатини, поряд багатих вітрин – убогі кіоски, і скрізь, куди не “кинь оком”, ліс бурових установок.
Вид на нафтові шахти у Бориславі (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1364/1, громадське надбання)
Борислав, що тут сказати, був просто потворним містом, незважаючи на давню історію. Однак лише XIX століття принесло йому зростання і відродження. Як описано в посібнику:
Розвиток Борислава відноситься до початку XIX століття, коли місцеві селяни та жителі віддаленого села збирали нафту, що витікала з оголених пластів пісковика в лісах на річці Тисьмениця, або рили колодязі, так звані Дучки, де видобували сиру нафту, змішану з водою. Щоб загустити її, нафту, що осіла на поверхні води, збивали паличками доти, поки з неї не випарувалися легкі вуглеводні. Випарене таким чином масло розливали в бочки і везли на Дрогобицький ярмарок, де продукт продавали як мастильні матеріали для возів та примітивних сільськогосподарських машин. Звідси нафту транспортували у глиб країни.
Селянський вагон для перевезення нафти у бочках; Борислав, жовтень 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1374/2, громадські надбання)
У 1850-х роках Ігнацій Лукасевич розпочав перегонку сировини з Борислава та сконструював гасову лампу. Нафта стала чорним золотом Галичини. Найбільш інтенсивний розвиток міста відбувався в останнє десятиліття XIX століття, і в 1909 воно було третім центром у світі з виробництва все більш цінної сировини. Його річний обсяг виробництва тоді складав 2000000 тонн. У Бориславі було навіть 1300 валів, і хоча пізніше їх кількість скоротилася до 700, вони, як і раніше, були повсюдні. Незважаючи на виснаження родовищ у 1930-ті роки, тут, як і раніше, щодня видобували 800 тонн нафти, що становило 60% усього видобутку Другої Польської Республіки.
Вид на північну частину Борислава (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/9/238/1, громадське надбання)
Борислав ріс рік у рік. Тут були свої кінотеатри, а також шість спортивних клубів, стадіон, тенісні корти та два басейни, а також університети, храми більшості конфесій тощо. Проте мінуси домінували. Борислав був великим, гучним і смердючим. Шум видобутку нафти був повсюди, оскільки використовувалося ударне буріння. Середньостатистичний житель був так чи інакше пов’язаний із нафтовою промисловістю.
Шум – не єдина незручність, пов’язана з проживанням поряд із нафтовою шахтою. На фото пожежа на нафтовій свердловині (фото У. Расса, з колекції Національного цифрового архіву, номер посилання 3/1/0/8/1373/1, громадське надбання)
Слід додати, що Борислав був містом величезних контрастів, крім фабрикантів і добре оплачуваних робітників, тут мешкало безліч бідняків, переважно євреїв, які намагалися зібрати хоч трохи нафти. На фотографіях, що збереглися, часів найбільшого розвитку цього села можна побачити цих жебраків, часто одягнених тільки в спідню білизну, з ніг до голови вимащених нафтою.
Старий будинок у Бориславі біля однієї з нафтових свердловин (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/9/245/1, громадське надбання) 
Напівзруйнований будинок безробітних у Бориславі; 1918–1929 (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/6/2406/1, громадське надбання) 
Будинки житлового кооперативу Енджей Морачевського (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/9/244/1, громадське надбання) 
Старі будинки у Бориславі; Жовтень 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/9/242/1, громадські надбання) 
Зруйновані житлові будинки внаслідок змиву водами річки Тисьмениці; 18 серпня 1925 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/4585/1, громадське надбання) 
Одна з брудних вулиць Борислава (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/9/241, громадські надбання) 
Одна из улиц Борислава (фото: Национальный цифровой архив, номер 3/1/0/9/240/3 , общественное достояние) 
Одна з вулиць Борислава (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/9/240/2, громадські надбання) 
Поштове відділення, що будується в Бориславі; 1930 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/5293/1, громадське надбання) 
Борислав, загальний вигляд міста; Жовтень 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/9/237/1, громадські надбання) 
Нафтові танкери у Бориславі (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1369/1, громадське надбання) 
нафтова шахта у Бориславі; 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/1363/23, громадське надбання) 
Нафтова шахта «Дебра» у Бориславі (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1358/1, громадські надбання) 
Нафтова шахта «Малопольська» у Бориславі (фото Леона Вальдберга, з колекції Національного цифрового архіву, номер 3/1/0/8/1360/1, громадське надбання)
У сусідньому Дрогобичі ситуація була дещо іншою.
Дрогобич – нафтопереробна імперія
Коли Борислав славився видобутком нафти, Дрогобич займався її переробкою. Найбільшим нафтопереробним заводом був розташований поряд із залізничною станцією Державний завод мінеральних масел «Полмін», який щорічно переробляв близько 150 000 тонн польської нафти. Крім того, тут розташовувалися нафтопереробні заводи
- «Галиція»,
- «Дрос»,
- «Нафта».
Місто було дуже орієнтоване на промисловість і отримало від цього численні вигоди. У Дрогобичі була не лише міська каналізація, а й електрика, та газове обладнання, і що не було очевидним у довоєнній Польщі, було дві заправні станції та кілька таксі.
Дрогобич, панорама міста; Жовтень 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/9/939/1, громадське надбання) 
Будівництво водопроводу у м. Дрогобич; Квітень 1931 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/6567/1, громадське надбання) 
Казино для співробітників Державного заводу мінеральних олій «Полмін» у Дрогобичі; Вересень 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/1429/1, громадські надбання) 
Дитячий будинок для дітей співробітників «Полміна» у Дрогобичі; Жовтень 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/914/2, громадські надбання)
Завдяки своєму розташуванню та гарному сполученню Дрогобич був дуже зручною комунікативною станцією з іншими містами, такими як Трускавець, Борислав, Стрий чи Львів. Він також мав розгалужену мережу автобусного сполучення, що дозволяло дістатися до довколишніх міст лише за один злотий.
Дрогобич був містом багатьох культур, де співіснували євреї, німці, поляки та українці. Цим він відрізнявся від менш різноманітного Борислава, а також був набагато красивішим і чарівнішим – багато в чому завдяки тому, що його історія була набагато довшою, ніж польський нафтовий басейн, і сягала середньовіччя:
У найдавніших польських літописних згадках йдеться про те, що ще в XII столітті тут процвітала торгівля сіллю, яку купці возили з Дрогобича в далекі країни. За часів правління русинських князів соляні копальні перебували у приватних руках, а за правління Казимира Великого вони перейшли у власність польського уряду, який отримував від них доходи та використовував їх для королівських витрат. У 1496 Дрогобич отримав повні Магдебурзькі права. Трохи згодом за заслуги перед Польською державою він отримує герб, у якому на щиті зображено 9 верхівок солі, замінених за часів поділу влади 9 бочками.
При найближчому розгляді Дрогобич виявився загадковим, дещо неочевидним містом. Це відбилося у творчості, мабуть, найвидатнішого і, безумовно, одного з найвідоміших мешканців Дрогобича – Бруно Шульца. Знамениті магазини кориці були створені саме за натхненням польської нафтопереробної імперії.
Нова ратуша у Дрогобичі; 1929 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/2/3164/1, громадське надбання) 
Ринкові зали на вулиці Стрийській у Дрогобичі, вид з ринкової площі (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/9/941/1, громадське надбання) 
Цадік Чудотворець із Белза, рабин Аарон Рокич із Дрогобича; 1934 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/15/1027/1, громадське надбання) 
Пожежа в соляній шахті у Дрогобичі. троє дітей на місці пожежі; Квітень 1934 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/1458/1, громадське надбання) 
НПЗ АТ «Галіція» у Дрогобичі, внутрішні пристрої (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1423/1, громадське надбання) 
Державний завод мінеральних масел «Полмін» у Дрогобичі (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1427/4, громадське надбання) 
Рафінерія АТ «Галіція» у Дрогобичі (фото: Національний цифровий архів, номер 01.03.08/1422, громадське надбання) 
Державний завод мінеральних масел «Полмін» у Дрогобичі (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/1427/13 , громадські надбання) 
Державний завод мінеральних масел «Полмін» у Дрогобичі, в’їзна брама (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1427/1, громадське надбання) 
Державний завод мінеральних олій «Полмін» у Дрогобичі; 1932 р. (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/8/1427/6, громадське надбання) 
Державний завод мінеральних масел «Полмін» у Дрогобичі (фото: Національний цифровий архів, номер 3/1/0/8/1428/1, громадське надбання)
Туризм у тіні нафтових свердловин?
Цікаво, що обидва міста намагалися стати туристичними центрами. Це особливо дивно у випадку з Бориславом, оскільки це було, як уже згадувалося, потворне велике місто, повне нетрів, глинобитних хатин та нафтових свердловин. Не було нічого, що могло б конкурувати з Хелем, Закопане чи Заліщиками. На диво мало готелів та ресторанів, які не мали в своєму розпорядженні огляду визначних пам’яток та відпочинку.
Однак це правда, що Борислав був чудовою базою для подорожей у гори. Достатньо було розташуватися на відповідній відстані від проблемних нафтових свердловин і вирушити в дорогу. На той час Карпати ще являли собою напівдику місцевість, позбавлену будь-якої значної туристичної інфраструктури. У путівниках писалося:
«Нафтовий басейн — це переддень Центральних Бещад. Дивлячись на карту цих гір, бачимо велику кількість долин і гірських хребтів, в цілому однорідного характеру.
Діти у літніх таборах у Бориславі (фото Е. Хольцмана, з колекції Національного цифрового архіву, номер 3/1/0/10/2874/1, громадське надбання)
При цьому не завжди доводилося тікати в гори. Зазначимо, що відвідати деякі шахти можна, хоча для цього потрібен дозвіл керівництва. Статистичних даних про кількість туристів, які спокусилися такою експедицією, немає.
Якщо з Борислава можна було поїхати в гори, то Дрогобич був далекий від цікавих маршрутів. Готелів там теж було набагато менше, а ресторан був лише один – «Хігьєна» на вул. Міцкевича. Декілька пам’яток, ще середньовічних та ренесансних, можна було побачити за один день, хоча вони справді виділялися на тлі навколишніх пам’яток.
Дерев’яна церква Св. Юра рубежу 15-16 століть у Дрогобичі; 1918-1927 (фото: Національний цифровий архів, номер посилання 3/1/0/9/944/1, громадське надбання)
Ратуша 16 століття (нещодавно перебудована після зносу окупантами), готична церква 14 століття з вітражами Виспянського Мехоффера та Матейка, а також дерев’яна православна церква рубежу 15 та 16 століття, та чарівні дачні квартали, де жили найбагатші жителі, чекали на туристів. Відпочиваючи у прилеглому Трускавці, люди іноді вирушали в коротку одноденну поїздку до Дрогобича.
Джерело: hrabiatytus
