Сьогодні минає 85 років від Дня народження творця пісенного шлягера кількох поколінь – «Ой, смереко» Любомира Якима.
Любомир Яким – поет-пісняр, музикант, композитор, організатор, педагог, автор дитячої збірки «Дзвіночок кличе» та збірки «Моя пісня», народився 6 вересня 1936 р. в с.Воля Старосамбірського району. Навчався у Самбірському педучилищі, а в уже в зрілому віці (44р) здобув вищу освіту на музично-педагогічному факультеті Дрогобицького педінституту ім. І.Франка.
Коли Любомиру Якиму було 27 років, разом з дружиною переїхав у смт. Підбуж, де працював учителем музики і співів середньої школи, художнім керівником, директором Будинку культури. Саме тут, у підніжжі Карпат, далекого 1969 року митець написав свою легендарну «Смереку», що стала народною та зазвучала у всіх ресторанах , концертах і весіллях, лунала у різних куточках світу і навіть турецькою мовою. І досі, коли бринять перші акорди «Смереки», згадуються рідні гори, а для тих, хто слухає її на чужині, накочується почуття туги за рідною домівкою.
До історії створення «Смереки» причетний також підбужанин Степан Тимчишак, який послужив, можна сказати, натхненником та автором ідеї. Як поділився в одному із своїх інтерв’ю Любомиру Яким, від 1969 року у Підбужі при очолюваному ним Будинку культури, існував ансамбль “Троїсті музики” із 6-ти учасників. Солістом ансамблю був водій місцевого робкопу Степан Тимчишак. І хоч чоловік не мав музичної освіти, та природа щедро його наділила талантом. «Троїсті музики» мали величезний успіх від гастрольної діяльності – виступали не лише на обласних, але і на республіканських сценах! Тож Степан завжди наполягав, щоб ансамбль мав свою “родзинку” – пісню-візитку, за якою б його впізнавали, і яка мала би народитися в самому колективі, ходив за Любомиром Якимом і стояв на своєму. Як пізніше згадував автор, одного разу «…вийшов надвір, почув голос Степана, який ходив за мною вдень і вночі, і почала народжуватися пісня… А може, сприяла цьому й весна, що вже буяла навкруги, захопила мене в свої чари, полонила душу і серце».
Після того, як пісня «пішла в народ» і почала набирати популярності, «Троїсті музики» заспівали «Смереку» на столичній сцені та стали учасниками конкурсу «Молоді голоси» 1971 року, тоді Степан Тимчишак став лауреатом. А в 1973 році «Троїсті музики» були вже учасниками Республіканського конкурсу «Молоді голоси» і Всесоюзного телеконкурсу «Алло, ми шукаємо таланти!». Тоді ж Всесоюзна фірма грамзапису «Мелодія» випустила платівку з піснями ансамблю, серед яких була і «Смерека.
Всесоюзної слави пісня зазнала у виконанні Миколи Гнатюка, який дещо переробив та по-новому заспівав цей твір народного самородка.
За своє творче життя Степан Яким зібрав 30 народ, грамот та відзнак. Але найціннішим для себе вважав диплом «Шлягери ХХ століття», у якому записано: «Нагороджено композитора і поета Любомира Якима. Цей диплом видано як підтвердження народного визнання пісні «Смерека». Україна, м. Київ, 10 грудня 2000 рік.».
У 1980 р. Любомир Яким заснував у Підбузькій школі ансамбль пісні і танцю “Підбужанка”, який у 1984 році отримав звання народного. Будучи на заслуженому відпочинку, продовжував займатися улюбленою справою, був регентом в місцевому храмі Вознесіння Господнього (УГКЦ) та керував дитячим вокально-інструментальним ансамблем “Вишиваночка”, який створив у школі.
Та не тільки піснею та творчістю відомий був Любомир Яким. Славу серед односельців він здобув передусім своєю людяністю та великим добрим серцем. І після смерті митця, яка обірвала його життя в 2014 році, у Підбужі його згадують як світлу, добру людину, великого українського патріота, який без зайвого галасу, без намагань привернути увагу до своєї особи, наполегливо робив свою справу – навчав людей бути кращими, людянішим.
Підготувала Віра ЧОПИК за матеріалами інтернет-ресурсів Малої академії мистецтв ім.Е.Миська, Вікіпедії та газети «Високий замок»
